[youtube]https://www.youtube.com/watch?v=dPeuQmgE_J8[/youtube]
Повільно вітер колихає,
Дерев кістляві гілочки.
Здається ніби засинають,
І не болять їх кісточки.
Їм сняться сни такі чудові,
Ну що розбудить їх від сну?
Так пахнуть квіти ці медові,
Весну вдихають запашну.
І вітерець уже дрімає,
Складає крила...уже спить.
Із напівсну усе сприймає,
Внизу і лист не шелестить.
Пірнув спросоння в лист опалий,
Зігріє ковдра ця за мить.
Ідея все ж недосконала,
Від неї серце защемить.
Не можна спати йому довго,
Бо все життя його - політ.
Нема у нього вихідного,
І давить боляче цей гніт.
Розправив дужі свої крила,
Розбурхав тишу накруги.
І де взялася ота сила,
Щоб лінь свою перемогти?..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=895945
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.11.2020
автор: Н-А-Д-І-Я