Ні пташко, не віддам тебе нікому
І дядько злий тебе не забере,
Якщо ти раптом вчиниш десь погано,
Я поясню, до чого це веде…
Не слухай, за бочок не вкусить вовчик,
А як не спатимеш, то я заколишу,
І якщо буде страшно або рана
То я завжди до серця пригорну.
І монстри не живуть в твоїй кімнаті,
Для них є місце тільки у книжках,
Як будеш хникати або вередувати,
Я обійму і поясню, що спати час.
Боятися і плакати – нормально,
Це не ознака слабкості, повір,
Дорослим це також є притаманно,
Таке життя, тут радість, сміх і біль…
А коли виростеш, то станеш тим, ким хочеш
Ніколи я не встану на шляху,
Лиш би людина ти була хороша,
З честю і гордістю боролась за мету.
Я відпущу, дозволю помилятись
І це зроблю без докору сумлінь,
Ти мусиш у житті всього навчатись,
Часом робити, навіть через лінь,
Завжди любитиму, як би в житті не склалось,
Завжди молитимусь, щоб світлим був твій шлях,
Завжди чекатиму, з любов’ю, твоя мама,
Назавжди в серці і в моїх думках.
© Марія Скочиліс
ID:
896193
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 25.11.2020 21:57:53
© дата внесення змiн: 25.11.2020 21:57:53
автор: Марія Скочиліс
Вкажіть причину вашої скарги
|
