Що в тебе, осінь, на думці,
Хто знає?
Хто розгадає таємні думки?
Може, у неї самої спитаєм?
Осінь закрила усе на замки.
Ми споглядаєм за нею уважно,
Ніжитись любить на сонця теплі.
Здатна дощем, навіть снігом розважить,
Жоден листок не лишить на гіллі.
Може навіяти сум без причини,
Кине у душу краплинки жалю.
Зморе робота - то сяде спочине,
І налаштує акорд скрипалю.
Раптом затихне все - музика ллється,
Зробить чарівним самотній цей сад.
Раптом - сльоза, може, так це здається?
Плаче із нею й собі листопад.
Жінка примхлива несе вона радість,
Може, не всім догодити могла.
Чи не у цьому у осені слабкість,
Тільки й оцим вона грішна була...
Нехай осінь нам сум не заводить,
Зчарує всіх казковою порою.
Різні почуття, красу наносить,
Щоб у коханні було завжди двоє. А удача сама Вас шукає! Адже добро завжди перемагає!
Чудова лірика,Надійко! Жінка примхлива несе вона радість,
Може, не всім догодити могла.
Чи не у цьому у осені слабкість,
Тільки й оцим вона грішна була...
Гарного вечора Вам і натхнення!
А удача сама Вас шукає! 
Адже добро завжди перемагає! 
Чудова лірика,Надійко! 
