#koop island blues
у місячну ніч серед тисяч чужих ліхтарів
у випадковому місті на березі Чорного моря
я сяду на мокрий пісок та спитаю у хвиль
чи справді існує все те, що поєднує нас із тобою.
ти дзвінко смієшся, та ще красивіше мовчиш,
ти маневруєш між рифами слів океану емоцій.
із кожним припливом я чую тебе у собі все гучніш,
чекаючи дні і роки, як Ассоль, я втрачаю спокій.
на суші ніхто не говорить про море, про тебе і сни.
виходити з порту безглуздо за наших обставин.
мені залишаються лінія берегу, спогади, записник,
невидима гра без судді, переможців та правил.
хвилюйся, о море, єднаючи наші міста,
хвилюйся за тих, кому пощастило її любити.
коли вона сходить на берег, дораховуй до п‘ятиста,
щоб зберегти її слід, перш ніж назавжди змити.
P.S. Інколи відмовитись від навіювання означає відмовитись від важливої частини себе.
