Куди маяк вдивляється крізь нічку
І що шукає в непробудній тьмі?
Не спиться? Погляд ковзає на річку —
Побачив човен одинокий в млі,
Який хитав в очеретах водичку,
Немов вихлюпував свої жалі —
Дрібні стікали слізоньки по личку —
Він був припнутий міцно до землі.
А як же мріяв курсувати світом,
Знайти відраду в мандрах, між людей…
Сумує наодинці — збігло літо,
Миттєве світло тулить до грудей:
«Ти — у дозорі, маєш добру звичку —
Указуєш маршрути кораблям,
Просвітлюєш неясність наскрізь, мжичку,
Життя оберігаєш журавлям.
Пожвавив ти і мій самітній простір,
Хоч погляд твій подався у світи.
Не забувай мене — приходь у гості!
Чекатиму… А ти світи,
Сві-ти!» 16/09/20
Дякую, Вам дорога Лано за гарний позитив перед сном! Спасибі Вам за насолоду від прочитаного твору!Щастя Вам і високих злетів у творчості! Натхнення Вам і удачі!
Човен, як і людина, йому потрібен рух та нові життєві враження! 
Чудово! 
дяка безмежна!
