Сьогодні б мала ти родитись,
Мов сонечко, на світ з’явитись
Та хибний крок зробила я
Тепер тебе уже нема.
Пробач, що не дала родитись
У світ жорстокий цей з’явитись
Пробач за все, моя дитино.
Пробач, що не дала тобі родину.
Твій стукіт серця й досі чую
Думками ніч собі марную.
П’ять тижнів і тебе не стало.
Життя лікарство обірвало.
Коли засну я на хвилину,
У сні почую я дитину:
«Ой що ж ти мамо наробила,
Чому мене ти не родила?»
В ночі, коли поснули всі
Думки кричать у голові
Чому тебе я захистити не змогла?
Чому вмовлянням піддалася я?
Чому? Чому? Думки кружляють.
У серці рани залишають.
В душі моїй бушують грози
З очей ще й досі ллються сльози.
Повсюди в хаті пустота,
Тебе не було і нема.
Лиш вітер віти за вікном гойдає,
Тебе, дитятко, колихає.
Так ніч і день собі минають
На серці рани оставляють
Хтось, як і я, себе картає
Своє дитятко споминає.
P.S.
Звернення до жінок, які на роздоріжжі.
Благаю! Прошу! Якщо дитина здорова, розвивається без патологій. Якщо ви здорові, маєте змогу виносити цю дитину, без ризику своєму життю і здоров’ю – не робіть аборт. Подумайте, чи зможете ви вночі спокійно спати? Чи не будете жаліти через рік, два, десять? Вибір за вами. ЗАКЛИКАЮ! ЗРОБІТЬ ЙОГО РОЗСУДЛИВО! ЗРОБИВШИ КРОК, ВИ ВЖЕ НІЧОГО НЕ ЗМОЖЕТЕ ЗМІНИТИ! Здоров ’я вам, та вашим діткам.
Анна Птаха
