лиш потім поповзли чутки:
вони були не зовсім люди_
не розривали сміхом груди,
тікали мертвої води
і глянцю крижаних люстер...
>
обличчя вітру подих стер_
зламалася найтонша ланка_
торочить дощ без перестанку,
скавчать незмащені шарніри,
гірчать пластмасою дими_
>
ні, не були вони людьми_
був хрест для них лиш стином ліній_
не відкидали довгі тіні,
не зазирали в пащу щастя,
не грали в “прісно і повік”_
>
крізь білий шум зворотній лік_
нервовий шепіт падолистів_
спинити час забракло хисту_
кривими колами сліди_
неначе вжалені, чи п’яні
втонули у густих туманах,
ковтнувши мертвої води_
