ДРУЖБА, ЛЮБОВ І БАГАТСТВО
Притча
Море одвічно співало
Гордий, закличний мотив;
Хижка на скелі стояла,
Старець самотній там жив.
Пізно увечері якось
Стукіт почув чоловік:
- Старче, впусти, я багатство,
Що не збереш і за вік!
- Злоту служити – це рабство,-
Старець нахмурив чоло. –
Мав я казкове багатство –
Щастя воно не дало.
Ніч проминула, й по тому
Хтось до дверей підійшов:
- Старче, впусти вже додому,
Я – твоя горда Любов…
- Так відкохав я шалено,
Віддано, вірно любив;
Доля жорстока до мене:
Зраджене серце розбив…
Довго над морем широким
Старець самотній блукав,
Певно, шукає він спокій?
Може, він долю шукав?
Вечір похмурий надходить –
Тихий вчувається стук.
- Хто там? Хто знову тривожить
Мій упокорений дух?!
- Мудрий, впусти до хатини,
Глянь, пригадай це ім’я!
- Хто ти? І що за причина?
- Старче, я дружба твоя…
- Друзям я щиро радію…
В хату мандрІвник ввійшов -
То була Дружба надійна,
З нею – багатство й Любов.
- Дружбу лише я покликав, -
Ледве шепнув чоловік…
- З нею – Любов і багатство!
Будь же щасливий повік...
Дійсно, це так. Поряд з надійними друзями - щасливий . Дякую, п.Катерино! 
