|
Переклад поезії Ірини Самаріної
"Я БАЧУ СВІТЛО,,,"
****************
В кінці тунелю бачу світло: фініш – знаю.
І сумно голови схилили лікарі.
Так хочеться їм крикнути: - Жива я!
І ток до серця – ще удар! – мені…
А кадри в голові – калейдоскопом:
Найперший крик - і мама, школа, інститут,
Кохання, діти… В серце коле… Опа!
Десь зникло все – в тунель тебе везуть…
А я ще мислила: - Куди, чому я бігла?
І що зробила за оцей недовгий вік?
Я обійнять батьків своїх не встигла,
І якось холодно поглянув чоловік…
Я сину старшому іще не пояснила,
Що серце рідне важливіш, ніж ноутбук…
Не смію зараз так піти. Недолюбила.
Й багато недороблено навкруг.
Я терміново із листом звертаюсь,
До Бога шлю думки і почуття:
- Прости, Господь, що так запізно каюсь,
Що цінувати геть не вміла це життя.
Враз зрозуміла: що отут я мала?
Ніщо конкретно не належало мені,
Окрім любові. Та нещедро віддавала -
Кривить душею нічого, о ні…
До чого прагнула – те все не першорядне,
Найголовніше залишала на «колись»…
Але життя закінчилось, й нещадно
Ін’єкцію із пам’яттю ввели.
Я осягла: важливо прокидатись -
І дякувать за день, Господь, тобі;
І вірити близьким, не сумніватись,
Любити їх у щасті і в журбі…
Бо завтра може не настати… Я кріпилась.
Прости, Господь, не вміла дорожить…
У відповідь: - Ти щиро так молилась.
А лікар крикнув: - Диво! Буде жить!
ОРИГІНАЛ ТВОРУ
/Я вижу свет... /
Я вижу свет в конце тоннеля… Понимаю…
Врачи в палате обречённо смотрят вниз…
А мне так хочется кричать: «Ещё живая!»
И вот прикладывают ток к груди «на бис».
А в голове картинки все калейдоскопом:
Рожденье, мама, садик, школа, институт,
Работа, свадьба, дети… В сердце колет… Опа…
Вдруг стёрлось всё, потом врачи… В тоннель везут…
И я задумалась, куда же я бежала?
А что успела? Вдруг не выключен утюг?
Ещё я маму так давно не обнимала…
И как-то холодно смотрел в глаза супруг…
Я сыну старшему ещё не объяснила,
Что сердце доброе важней, чем ноутбук…
Нельзя вот так сейчас уйти… Недолюбила…
И слишком много недосказанного вслух…
Мне надо срочно обратиться с заявленьем…
Пишу письмо… И мысли к Богу шлют его:
«Привет, Господь, прости за раннее вторженье…
Я поняла, что не ценила ничего…
Что ничего такого не принадлежало
Конкретно мне, за исключением любви.
А я её так неумело отдавала.
Сейчас душой мне точно незачем кривить…
К чему стремилась… Это всё второстепенно,
А основное оставляла на потом…
Но жизнь закончилась в момент и внутривенно
Вкололи память, что стоит, как в горле ком…
Я поняла, насколько важно просыпаясь,
Рассвет встречая, небеса благодарить…
И верить близким, ни на миг не сомневаясь,
Что надо просто бесконечно их любить…
Ведь завтра может не настать… И так случилось…
Прости, Господь, что не умела дорожить…»
Пришёл ответ: «Ты очень искренне молилась…»
И крик врача: «Глазам не верю… Будет жить!»
ИРИНА САМАРИНА
ID:
879035
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 08.06.2020 23:23:52
© дата внесення змiн: 08.06.2020 23:23:52
автор: Світла(Світлана Імашева)
Вкажіть причину вашої скарги
|
