Думай як знаєш
Але я маю право, чуєш, маю право
Анексувати тебе в своє життя
Екзальтованим бажанням обіймати
І змушувати дивитись на руки.
Ти кожного разу будеш сидіти
І втратиш здатність думати,
Але не про швидкість її кроків
Будеш постійно переходити на особисте
Потім губитись серед родинок на її тілі
Запевняю ти не побачиш того
Як і коли вона закриє очі
Але закривши свої, бачитимеш великі білі ромашки
Тобі буде здаватись що вона переможена
Але відкривши скриню знову не побачиш її крила
Вона - дифамація у просторі твого світу
Тому довкола тебе всі і застерігають
Потрібно було лише почути
Але ж сенс зник лише через твій непослух
Але ж я і не пропагую латентні репресії
Живи друже мій