Позлі́тки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Зоря роздмухує міхи
І обсипає обрій приском.
Біленький о́болок пилок
Скидає рясно на квіт яблунь.
Бджолиний гул дзвенить з толок,
В прийдешнє вірить в співі зяблик.
Краплини жовті, наче віск,
Стікають мислію по древу.
Мить на земну схилилась вісь,
В минулім стала жалем ревним.
Ми з світу неповернень й снів
Не в змозі слів назад вертати,
Вони, як цвіт, котрий зотлів,
Пішли, щоб зав’язі зростати.
Наллється соком з неї плід
Лиш світла і без тіні злого,
Якщо подумаєм як слід,
Перш ніж на ґрунт посіять слово.
Позлітки тьмяні, мов віки,
Сьогодні грають віщим блиском.
Сплітаймо з слів добра вінки
Й дітей привчаймо із колиски.
О́болок- милозвучний синонім до «хмара», «хмарина»
Присок, рідко приск—гарячий попіл з жаром; жар
Сильно, яскраво, глибоко, мудро. Круті образи і серйозне наповнення. Сподобалось! Про багатство словникового запасу я вже казав. Завжди приємно дивуєте. Є мені до кого доростати! До речі, оболок в закарпатців то вікно)) перечепився - минулІм чи минулИМ? ЧИ ТАК МАЄ БУТИ?
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую щиро за увагу до моїх робіт, бо поезією їх назвати не можу. Так, саме "минулім"(минулому). Дякую ще раз.А "оболок" мені сподобалося, тому що милозвучне. До речі, це слово чол.роду.