"Для геніального все геніальне, — дійсним є, що всі потенційно
геніальні: відкритим поглядом в серці бачиться серцевина,
вічне."І.Ш.
З Божою поміччю, в натхненні Божому поет пише з невідомого твір, який вищий і більший за поета як художнього творця і людину.
Після цього вже твір піднімає Божою поміччю поета — як людину, якій заважають її недосконалості, і як художника, що самоусвідомлюється, — до якісно вищого рівня істинного Я, яким його Бог пізнав. Поет оякіснюється, як він пізнаний від Бога.
І надалі — саме так.
Рухає в цім любов Божа, яка духовно бачить духовне Я поета, не відоме йому до кінця, невидиме і для оточення, — до піднесеної Краси, мети творчості...
Так і в коханні: в любові є властивість, яка присутня лише їй: бачити або поступово прозрівати, відкриваючи істинне Я коханої людини. Яка вона неповторна! Вона сама цього не знає! Це сховано від оточуючих. — Неповторність існує лише в зв’язкові з Всевишнім. Який передбачив неповторне єднання особистості з Собою.
І Огонь народження любові — невловимий, з невідомого.
В коханні пробуджується, піднімається вгору (бачимо аналогічне і в Літургії: спогадується Царство Боже...), дозріває істинне Я людини, шукає в другій людині істинне Я, бо любов є шляхом духовного і художнього зростання, також свободи і творчості.
Не може виникати егоїзм, лиш відкритість всьому світові: є Бог, кохана людина, інші люди, ніби теж закохані, а світ весь в усмішці, цілий Божий світ...
Кохання, палаючи, піднімається до найвищих буттєвих рівнів, чому любов і є найвищою здібністю пізнання, власне — золотого пилку безсмертя... осяяних сонцем літаючих островів Любові!..
І, повертаючись назад, ближче до землі, стає любов небесномудрою, благословляючою, просвітленою і тихою.
Такі люди почуваються ніби справді новими, очікують вивищеної любові в інших... ніби батьківщину прозріли! (ніби: «очікую вескресіння...» — в Символі), такий іще — для людей малий символ!..
Земне цього творити не може, — любов Божа творить. Дещо творить тільки Бог.
Там, де тільки-що шляху не було, любов створює шлях.
Преображує все любов, в любові виліковується все, ба, так Бог створив!
Кохання відкриває цілісність і провадить до зцілень.
Те ж буває і в поезії чистій, в Царстві Божому — доторканному під час Херувимської й надалі...
Те саме в дитинстві... цілісному.
Що я кажу? — навіть після смерті клінічної, вильотів на висоти, коли повернеться душа людини в тіло, має оновлення в міру, що їй Бог відкрив, стає зовсім іншою, милосердною, новою, цілком з іншими баченнями, райським відношенням... хоче Бога, раю.
У Літургії, чи в небесній Поезії (одне й те саме в суті, митрополит Калліст (Уер) казав про це, a propos — в класичній музиці щонайвищій) — єдність в Богом зціленому світі! А в дитинстві є цілісне, є просто; вже кохання всім співчуватиме: дивується — «ізумляється», беззахиснеє!
Чому дивується?
Блаженству.
Щастя повноті! і за межі світу випірнає, й непристосоване, безбороннеє.
Й слів нема.
Кохання в захваті, із розумових меж виходить, — слова вираження все просить!
Та як? — слів не знаходить...
Новизна, щастя повноти.
Захоплюється! та не академічно...
Ким?
А, мабуть, немисленно весь світ захоплюється Ним?
Ким?
Чим?
Коханням, чи простим дитинством, у простоті Божій носіями геніїв? може, що академічним словом?..
Бог не гасить палань, і все в Нього просить слововиражень, а з нововисловлень житиму, каже кожен, новим буттям!..
Ого!!
Палаюча правдивість, справжність в с ь о г о! Вершина
в с ь о г о — Слово.
Бога дар палає — як палає... Вибрання і дари — невідкличні.
Загинеш чи переможеш!..
І линем до Бога. Творчість і любов-творчість, а краса другої людини таки відкриється!.. Вас агітували хіба — чистотою устремління? пам’ятаєте, куди ви линули, коли кохали? спати хіба просили? агітувались?
Все тільки і лине до Всевишього — палаючи. Огень догори летить!
І там в безумі Божого нове родження художніх відкриттів.
Між епох.
В найвищу Красу летить дух, який переплавлює, — палає і летить!!
Так в храмі, що освячений, настає Словобудівництво.
Краса відкрилась — прагне слова невідомого й зовсім ще не бувалого.
Аналогія вам надалі: в старців як носіїв духовної геніальності це є.
Ви здогадуєтесь, що їм з любові стає відомим нагальне в їхніх послушниках, також і в прихожих душах... бо пройшли вже це в ієрархії сходження духовного.
Ви здогадайтесь, творча людина ніколи не заперечить правдивого слова, якщо відповідно вже досягла творчих просвітів, має проникнення духовні, сягнула плодів, чи художності генія Христового: пройшла як ті старці Христові, знає: на глибині нема суперечностей.
Синтез традиції і новизни на висотах в справді Христових не буває в аберації (викривленим), або неповним, виродкуватим...
О премудросте Небесна, о Боже милосердя і знання Божі!! Своїх впізнають.
Своїх Бог знає.
В носіїв геніїв нема суперечностей, протиріч із земного, — вони з однієї любові-родини, художнього рівня!
Керівники земні можуть добро робити і зло чинити, — генії в зовсім інших сферах... в них добро й свобода.
Бо треба Христа слухатись.
Родити відкритий погляд: що кожна людина є творіння Боже.
Хто зрозумів або осінило, він знайде — т е, чи найде на нього: велика віра в Христа Ісуса.
м.Київ, поч. Різдвяного посту 2014 р.
ID:
874308
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Драматичний
ВИД ТВОРУ: Поетичний маніфест
ТЕМАТИКА: Релігійна лірика й духовні вірші
дата надходження: 02.05.2020 13:07:41
© дата внесення змiн: 02.05.2020 13:07:41
автор: Шевчук Ігор Степанович
Вкажіть причину вашої скарги
|
