Це та можливість, за яку можна вбити і потрапити в Рай,
Та осінь, дні якої – найпрекрасніше і найгірше, що могло
Трапитись з будь-якою людиною на цій вулиці.
Але нам властиво забагато думати,
Часу властиво йти, коли його не шанують.
Це те далеке майбутнє, за яке будеш боротися,
Бо його обійми такі, що хочеться прикувати себе до нього,
Бо йому не так болить, коли ти поруч.
Це той день, де в паралельному світі все склалось по-іншому,
Той випадок, що не увійде в історію цього будинку.
Шанс отриманий в «не той момент» завжди витрачається впусту
І час за цим спостерігає з-за рогу.
Він підкрадається, тихо забирає...
Це той розділ книги, з якого все починається,
Бо його слова ті, що торкаються серця,
Бо його усмішка і дощ занадто схожі.
болюче. але чи варто йти на таку жертву? почуття вмирають. емоції згасають. треба жити далі... 
