|
Ганна Демиденко
«Сповідь душі»
Поезія
Ніжин – 2019
Видавець – ПП Лисенко М.М.
Об’єм – 392 стор.
Тираж – 100 прим.
1.
Як зізнається сама Ганна Демиденко (літературний псевдонім Ганна Верес) поезією вона захоплювалася вже з дванадцяти років. Окремі вірші друкувалися в місцевих газетах. Та більше можливостей присвячувати себе творчості з’явилося тільки після виходу на заслужений відпочинок. В 2012 році, коли жінці виповнився 61 рік, побачила світ її перша збірочка «Калинова сопілка», яка містила все написане нею протягом життя, починаючи з восьмого класу. І саме в цей період життя, який називають «похилим віком», стався раптом творчий підйом, а може й вибух – більше двох тисяч віршів вона виставляє на сайті «Клуб Поезії», одна за одною виходять з друку ще шість поетичних збірок– «Три сонця» (2013), «Герої не вмирають» (2014), «Вони умирали двічі» (2016), «З Україною в серці» (2017), «Життя не сон» (2019), «Сповідь душі» (2019). Публікуються її твори також в цілому ряді колективних збірок і на різних інтернет-ресурсах.
2.
Похилий вік вважається перехідним станом від зрілості до старості. Дуже важливо не перетворити пізню зрілість в просте доживання, зуміти знайти нові види діяльності і сфери самореалізації. Відзначається, що в цьому віці жінки стають – більш активними, практичними, а чоловіки навпаки робляться інертними, пасивними. Вихід на пенсію змінює положення і роль людини в суспільстві, що позначається на його мотиваційній сфері. Мотивацією 60-річної людини є потреба в самореалізації, творенні і передачі духовної спадщини. З'являється інтерес до колекціонування, занять музикою, живописом, літературою і т.д. Після 70 років актуальною стає вже інша проблема: підтримка здоров'я на належному рівні.
Важливим чинником, що протистоїть інволюції літньої людини, є творча діяльність. Хоч існує думка, що більшість творчих досягнень у мистецтві, науці припадають на ранні етапи життя, однак чимало фактів свідчать про високу продуктивність на цьому поприщі і в період старості.
До соціальних чинників інтелектуальної активності людини у старості належать рівень освіченості і специфіка діяльності, якою займалась людина протягом життя. Вища освіта, високий рівень культури дають більше шансів зберегти когнітивну(розумову) активність у похилому віці, оскільки і після виходу на пенсію зумовлюють потребу в постійному пізнанні. Звичка і сформована пізнавальна спрямованість людей інтелектуальної і творчої праці спонукають їх до саморозвитку і після закінчення офіційної діяльності.
Психологічними чинниками інтелектуальної активності людини у похилому віці є широта інтересів, прагнення до самореалізацїї, передавання наступним поколінням життєвого досвіду.
Інтелектуально активна, творча особистість зорієнтована на те, щоб бути корисною не тільки окремим людям, а й суспільству.
І в пізні роки може тривати особистісний розвиток і відмічатися оптимістичний підхід до життя, який дозволяє пригальмувати процес старіння. Багато відомих письменників, художників, музикантів, вчених до глибокої старості займалися плідною діяльністю.
При щасливому поєднанні природних особливостей організму, здібностей, творчої активності і працездатності, високого рівня освіти людина здатна зберігати і реалізовувати свій творчий потенціал до глибокої старості.
Що і бачимо на прикладі Ганни Демиденко (Верес). Після школи вона навчалася в Лохвицькому, а потім у Кременчуцькому педучилищі. Згодом було навчання у Полтавському педінституті на філологічному факультеті, робота в Андріївській, Писарівській, Малоперещепинській школах Полтавщини. Як учитель російської мови та зарубіжної літератури вела свої творчі пошуки, ділилась досвідом з колегами району та області, тому й здобула вищу педагогічну категорію, звання «Учитель-методист». По закінченню педагогічної діяльності вона повернулася на рідну Сіверщину, разом із сім’єю переїхала жити у м. Чернігів. А тут дуже швидко завела знайомства з активними небайдужими людьми і влилася до творчих гуртів.
3.
В своїй найпізнішій (впевнений – не останній) поетичній збірці «Сповідь душі» автор розподілила вірші на 6 тематичних розділів:
«Філософія життя», «В собі знайди ти Україну», «Гартуємо крила в війні», «Пейзажна лірика», «Жіноча доля», «Митець і суспільство».
В віршах першого розділу бачимо вірші-роздуми про місце людини на землі, про долю, про світ, про ідеали, про мудрість, віру, надію, любов, самотність, власне «я»,
про життя-буття:
В людей не схоже
Життя на казку…
Живем, як можем –
П’єм Божу ласку.
Життя – це завжди
Випробування:
То п’єм, як завше,
Нектар кохання,
То біль розлуки
П’єм полиновий.
І щастя, й муки
На черзі знову.
Життя прожито,
Хочеться й більше,
Життєве жито
Я сію в вірші.
Слова лягають
Рядком рівненько,
Роки збігають…
«Не згублюся» (стор.90)*
Є і звернення до Всевишньо і подяка Йому:
Я забреду в осінні тихі дні,
Щоби в красі природи розчинитись
І на земнім казковім полотні
Всевишньому і долі поклонитись.
«Молитвою я освячу уста» (стор.87)
Я дякую Богу за кожен свій день,
За кожну життя хвилину,
Грайливу веселку, що в небі цвіте,
І кисло-гірку калину.
За холод подякую Богу й тепло,
Що душу мою гартують,
За все, що в житті є і буде, й було,
За слово, котре рятує.
«Я дякую Богу»(стор.98)
---------------
Другий розділ містить глибокі переживання автора за долю рідного краю, спогади про його минуле і славних земляків.
Тут і патріотичне піднесення:
Народжується з попелу й руїни…
Встає таки держава молода,
Хай зболена, хай змучена, та вільна!
Це – Україна! Це –свята земля!
«Народжується Україна» (стор.235)
І відданість своїй Вітчизні:
Народ мій є і був, і завжди буде,
Допоки існуватиме Земля,
Допоки серце кожного у грудях
Любов’ю душу буде окрилять.
«Народ мій є» (стор.230)
І гордість за належність до великої української родини:
Я українка… Це високе ймення
Усе життя несу я у душі,
І істину пізнала достеменно,
Як до свободи мій народ тяжів.
«Я українка»(стор.227)
Є і гіркі слова про виродження села:
Давно замовкли в нас пісні весільні,
Тепер весілля – рідкість на селі,
Та й ті перетворились на застілля,
Де поряд п’ють дорослі і малі.
Нема тих слів, що звичай прикрашають,
Магічну силу втратив рушничок,
І щастя теж по-іншому бажають,
Згубився український гопачок.
«Давно замовкли в нас пісні весільні» (стор.192)
Є стурбованість за долю країни і материнський наказ молодим:
У нашій розмові
Я буду прямою:
Любіть, бережіть Україну свою!
Ламається мова,
Ламається доля,
Ламається воля в чужому краю!
«Брати-українці» (стор.259)
-------------
В рядках третього розділу пекучий біль від трагічних подій на сході країни і тяжких втрат.
Ганна Демиденко прямо називає ім’я ворога, який гірше диявола:
Не змушуйте мене пробачить гріх
Того, хто землю смертю нам засіяв,
Хто наплював на кожного і всіх, –
Його ім’я – Диявол?
Ні – Росія.
«Не змушуйте мене пробачить гріх»(стор.301)
Вірші про воїнів наповнені щирим патріотизмом і непохитною вірою в нашу перемогу та швидке повернення додому живими і неушкодженими наших захисників.
------------
Вірші про природу захоплюють умінням поетеси помічати в ніби звичайній простоті справжню велич і красу.
Пахне рутою-м'ятою
Ще й любистком за хатою
На ромашках настояна
Літня зоряна ніч,
А як ранок туманами
Попливе над лиманами,
Я думками притомлена,
Побреду босоніж.
«Ніч і ранок»(стор.216)
Або ще:
Журба осіння розлилась навколо…
В задумі сірій ліс немов закляк…
Долає сонечко своє осіннє коло…
Рілля чорніє галкою в полях.
«Останню казку тче осіннє небо» (стор.343)
----------------
П'ятий розділ збірки «Сповідь душі» присвячено матерям, жіночій долі.
Гортала роки тихо наша ненька –
Садила сонях-сонечко в дворі,
Щоб швидше виростали ми з маленьких,
Щоби стрічав нас із усіх доріг.
І ми з ним мірялися ростом, як стрічались,
Спішили швидше нього підростать,
А в мами очі радістю блищали,
Хоча у зморшки вбралися уста.
«Сонях-сонечко» (стор.366)
-----------------
В шостому розділі представлено вірші-роздуми про творчість, роль митця в суспільстві, про своє ставлення до складання віршів.
Творіння віршів – рідкісна хвороба,
Яку не зупиня імунітет,
Й якщо це не пера несміла спроба,
Тоді діагноз маємо : поет!
«Ти поет»(стор.384)
Для Ганни Верес Поезія це не римований ребус, не красивий обман. Поет це не обов’язково, новатор, модерніст. В її віршах немає блиску і лоску, надзвичайних осяянь, експериментів. Але немає і фальші. Щирість автора безсумнівна. Їй годі закидати інтелектуальний снобізм чи потяг до абстрактних узагальнень, її книжки – щиросердні проповіді жінки похилого віку.
Вона зізнається:
У паморозі сивій вже літа –
Життя мого настала тиха осінь,
Але душа така ще молода:
Радію, як дитя, я часто й досі.
…………….
То заспівали серце і душа
Одним неперевершеним дуетом,
І спокій мене вже не залиша,
Хоча й не є великим я поетом.
«Хоча й не є великим я поетом» (стор.382)
------------
*– в дужках назва вірша і номер сторінки в збірці.
---------
Євмен Бардаков
02.02.2020
ID:
867901
Рубрика: Проза
дата надходження: 13.03.2020 22:56:40
© дата внесення змiн: 13.03.2020 23:09:26
автор: Віктор Ох
Вкажіть причину вашої скарги
|
