|
І
Сплескаються рими з тотального шоку,
Неначе легені від пневмококку.
Прозорість в повітря вплітає вервечку
Взамін на папір, мило, маску і гречку.
Судомить і мозок, й застояні м»язи
На фоні тріумфу в коронах зарази.
Нахмурене небо прикрило геть око,
Незнана війна щораз стверджує кроки.
Сумління тріпочить, як стяги від вітру,
Та марець стер радости, сміху палітру.
Зробились щурами в омріяних норах,
Скрутили людей у сорочку покори.
Не вперше у піст Великодній страждаєм,
Шість років тому крали сонце над Краєм…
Корони не просто вдягли неклітинні,
Отруту цю штучно створила людина,
Щоб, так як у Спарті, очистить терени,
Для праці – здорових, так вибрані крени.
Зреклись постулатів, що послані небом,
Зробилися всі ненаситні в потребах.
Немає любови – натомість ненависть.
Добро підтоптали зневага і заздрість.
Так легко убити короною в спину –
Не Бог нам наслав ту зловісницьку днину.
І бавляться з людством, як із ляльками,
Як з тими поганами, чи байстрюками…
ІІ
Ким ті поставлені – їх же так мало,
І не повірю, щоб світло плекало…
Йде боротьба між добром й злом в коронах,
Темінь підступно вповзає на трони.
Змалку вдягають усім окуляри,
Звичні до темряви вбивчої лярви.
Світло живе лиш у душах стражденних,
В тих, що зазнали біди і нужденних,
В тих, що давно на землі, як у пеклі –
Скровлені бідні серця й душі стерті,
Здатні віддати свою сірячину –
Ті, хто у собі зберіг ще Людину.
Світ зависає над прірвою смерти,
Лиш відвертають всі голови вперто.
Руки спітнілі ховають за спини,
З трону й корони – у власні родини…
Думають, ні, що відкриється Око
І по заслугах воздасться нівроку.
Світло у душах – до Світла полине,
Темінь корони – до зла і загину.
Крок наш останній – узятись за руки,
Та всіх відступних – іще на поруки.
І возз’єднатись у Світлі, Любові,
Щоб відродитись в Господньому Слові.
Світло й Любов – проти зброї сьогодні.
Щира молитва – спасенний голодний.
Бог захистить кожну душу відкриту,
Бійтеся, люди, трону й корита.
Згинуть довкола, а ти – уцілієш,
Тільки, як правдою жити зумієш.
Супиться небо у хмарах весняних,
Дзвони не б’ють, лиш з помешкань – Осанна.
Линуть слова в ніжні душі пророчі,
Трохи ще, трохи – й відкриються очі.
Тихо, як мишки, сидять дитинчата,
Бо – карантин і не можна кричати,
Вдвох – у аптеку, рулити в машині,
В парках, на вулицях люди – не чинні.
Сотні вже тисяч – в підозрі на вірус,
Люди вмирати почали без міри…
Шлють з піднебесної поміч і маски,
Втішивсь сусіда, що вірус – до Паски…
Розуму бракне у тій круговерті.
Боже Єдиний, врятуй світ від смерті!
19 березня 2020
м. Мадрид
(с) Валентина Гуменюк
ID:
868584
ТИП: Поезія
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Вірш
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 19.03.2020 17:33:56
© дата внесення змiн: 04.11.2020 19:37:46
автор: палома
Вкажіть причину вашої скарги
|
"Розуму бракне у тій круговерті.
Терпіння і здоров'я нам усім. Дуже проникливий і щемливий вірш. 
