Зоре моя вечірняя,
Зійди над горою,
Поговорим тихесенько
В неволі з тобою
Т.Шевченко
Забутий Богом край чужинний, за Уралом…
Безлюдний степ, і болота́ наводять сум.
Іде з казарми конфірмований нетяга
Навстріч вечірній зіроньці, в безсмертя дум.
Тут на чужому небі — зірка з України.
Солдат Тарас вітає гостоньку свою.
Вісти, кажи про край далекий й про раїни,
І про сади вишневі — тугу хай згою.
Такий же буйний батько наш, Дніпро-Славута?
Не утомився він котити хвилі в даль
І воду позичає райдузі напнутій?
Ревучий,чи тебе побачу ще, гай-гай…
Якби ж Бог дав мені малої благодаті:
Хатиночку поставить над сами́м Дніпром.
Довкола ще б садок-райочок насаджати,
Я б з лю́бою сім’єю щастя там знайшов…
І мовчки зірка в небі слухала Тараса,
Бо про майбутнє знала більше ніж Кобзар:
Про підступ, спліт заангажованого панства
І в спину зрадників-перевертнів удар.
Душевно. Зворушливо до сліз
І мовчки зірка в небі слухала Тараса,
Бо про майбутнє знала більше ніж Кобзар:
Про підступ, спліт заангажованого панства
І в спину зрадників-перевертнів удар.
Коли ж зірка засіяє...Коли Україна волю пізнає... На жаль гноблять народ...
Valentyna_S відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
