Збурений простір. Ми вимірюємо юним поглядом милі.
Несвідомо вітер налетів. Раптом захитався корабель.
З неймовірною швидкістю розчарувались бентежні хвилі,
Бо СКР не поспішаючи, йшов, а наші очі пили далеч скель.
Ми сповиті в ранній тіні, а розбурхане море, наче вир.
Дружні вали з наділеною силою здіймались угору.
Так погрожували вони нам тривалим штормом. Мутнішав зір.
І на бак корабля валилися величезні сльози моря.
Срібною піною розсипаються хвилі, у прірву впада.
Хочеться у розпач поринуть і в непізнане думку втопить.
Вітер шумить, ноти достатньо звучать. Іде з норд-весту біда.
Ми не просимо щастя у долі за сльози чиїсь ні на мить.
Судна кидає з боку на бік, збільшує схили. Доля сумна.
Наче ходе палуба ходуном, зірки стоять ненадійно.
Загартоване стогне залізо від гніву царя Нептуна.
З болем ридають русалки, коси розметаючи на воді.
У полоні ефіру радіохвилі бушують незримо.
А на штурманській карті наш курс корабля виринає з пітьми.
Поєднались радість і туга у серці матроса, як рима.
Назву порту приписки не можуть стерти ні час і ні шторми.
Дружба на флоті - сила і згусток тепла, життєдайний пломінь.
Кличуть землю покинуті зорі, місяць приміряє вінець.
Злякано, покірливо каються хвилі. Ледь чути їх гомін.
Мов змія, піна шалено шипить, наче каже: шторму кінець.
Чудовий твір.. Там, на кораблях, життя зовсім інше, ніж на суші. Дружба там - вище всього.. 
