В тендітну чашу ніжної душі,
Господь міцне терпіння наливав.
Дав здатність болі розуміть чужі,
Дух авантюри трішечки додав.
По склянці; мудрості, тепла і доброти,
Цікавості, любові цілу кварту.
Наснаги, здатності долать життя вітри,
Горнятко віри, і горнятко жарту.
Самопожертву, материнства цвіт.
По пригорщі весни, і сонця сяйва!
Та хтось без нього кинув динаміт…
Речовина солідна й трохи зайва…
Бог все із обережністю змішав,
Предивний настій, солодко - гіркий.
І першій жінці Єві передав.
Як найцінніший подарунок свій.
А далі що? Усім давно відомо.
Піддавсь спокусі Євиній Адам.
О чародійки! Не вдавалось нікому
Протистояти жінці! Та і нам…
Дух авантюри, підкида сюрпризи,
Цікавість теж ще так собі презент…
А ці невинні начебто капризи,
Що настрій змінять наш в один момент?
А динаміт?! Про нього не забули?!
Коли скандал то все його вина!
Як вибухаємо ми часом добре чули?!
Хоч потім з нас жалкує не одна.
Душа жіноча – вічна таємниця.
Слабка, і сильна, мудра і дурна…
Та в ній бездонності кохання є криниця,
І ніжності безмежна глибина.