|
Кричать у небі синім,красиві журавлі,
вони кричать- ми повернемось,до рідної землі.
В чужих краях,зиму вони переживуть,
і знову прилетять,на рідну землю і оселяться тут.
І люди всі,немов у небі синім, журавлі-
їдуть,щоб вижити в чужі й невідомі краї.
Прощаючись з ріднею і красою рідної землі,
теж відїзжають,в надії повернутись,до сімї.
Я Закарпатець і торба на гоцульському плечі,
ношею лягла,за заснування,нашої землі.
Белгія,Канада,Росія-країни всі,не порахувати,
куди,ще прадіди їздили,щоб сімї,свої прогодувати.
Тепер в дорогу їдучи,далеко від рідні,
я повернуся, скоро-голосять люди,як у небі журавлі.
Таке життя в гірських краях,всюди панує,
тому і Закарпатець з торбою, всюди мандрує.
А хто,ще знає- до поки,так буде,
і знову всім знайома фраза-життя,тепер таке.
А жити треба і хочеться,його не проіснувати,
тому з Богом в душі,повинні ми- то відлітати,то прилітати.
ID:
864175
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 08.02.2020 22:51:39
© дата внесення змiн: 08.02.2020 22:51:39
автор: Бабич
Вкажіть причину вашої скарги
|
