|
Настала пора як місяць зійшов? -
Ні, ще не пора...
Срібні дзвіночки, тала вода,
крило літака через гущу туману - пора?
Ні - то ма́рево.
То просто блищить луска́,
рештки старої одежі скинуто в полі -
частку мережі.
Піднялись джерела, гуде земля, ще трішки...
Настала пора! -
Як в дуба зміцніла кора,
затихла бджола...
почалася гра...
***
Сяду й чекатиму біля вікна -
зброї цілий арсенал.
Він уже близько - фіксує радар.
Во́роном вбрався,
пір'ям густим.
Циба́є й махає
ланцюжком золотим.
В хаті спокійно - двері на ключ,
ракети наведені власноруч.
Хитрющий диявол
Стук, стук, стук!
Ланцюжка поклав на поріг,
дзьобатий крук.
Взамін подарунок даю -
черв'ячків на рушнику,
насилених на гачки,
сми́кають мої вудочки́!
Втік - знав наперед.
Поки там що, в дзбан лию мед.
Знову прийшов.
Хлепче як чорт, гріє кров.
Інші гостинці лежать на печі:
хліб, сіль, кулемети, мечі,
збірник пісень, сюрікен- зірочки́
бочки смоли і сірники.
Меду напився, але не спить.
Дихає так, аж листя горить.
Коло хати потерся, подався у хлів.
Присвоїв і дротом загородив.
Бомбили по черзі - то він, то я.
Але все одно була нічия!
Не брали його ні кулі ні зірочки́,
ні хліб, ні сіль, ні вишиті рушники,
ні боєголовки, ні дощ, ні град.
Тривала облога, ішов листопад...
Перемир'я укласти настала пора.
Зав'язалася нова гра.
На подвір'ї з мечем і щитом
знервовано б'є хвостом.
Камери вимкнуто всі -
босоніж іду по росі,
як востаннє...
Не сльоза́ми подвір'я заллю
і не справжніми стрілами вб'ю
a під очима наведеними
та косами зплетеними.
Керосину сморід і дим
пік і душив.
Змія хміль
давно розморив.
(Першого дня налитий).
Прочитавши з десяток казок,
ближче стало на крок,
а потім на два -
захиталася йому голова.
Читаю з хистом,
сміюсь ненавмисно.
За́шморги на шиях,
дим... аж до пневмонії.
І так уже кашляв,
аж зорі гасли.
Забрався таки!
До себе, на зміївщину...
Ні землі не дістав,
ані дівчини!
ID:
873079
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 23.04.2020 00:49:18
© дата внесення змiн: 23.04.2020 00:49:18
автор: PersephoneNeit
Вкажіть причину вашої скарги
|
