Я НЕ ЦУРАЮСЬ СВОГО РОДУ
Я не цураюсь,свого роду...і коріння
Знаю,хто я ...Хто мій ворог,а хто брат.
Люблю,Україну...серце,згорає до тління
Подруга,є для тих...Хто мені завжди рад.
Іду,до тих ...хто відкриє двері серед ночі
Подасть,мені руку . ..прийми,як сестру
Спитає,як справи?...гляне,щиро у очі
І ласкавим словом,потішить душу мою.
І свій ,до свого іде в радості ,і в біді
Нас єднає віра, мова,пісня солов'я.
Не моя вина,що плюють в очі москалі
Розпалили, війну і спалюють світ до тла.
Не байдуже,що омоскалили столицю.
Язик ,принижує честь,і гідність українця.
Каламутять,воду у Дніпрі...не спиться
Що народ,п'є гіркий полин по вінця.
Не однаково,мені хто за штурвалом
І куди,корабель "Україна "пливе.
Що нас, чекає,завтра -за дев'ятим валом?...
Чи ,народ України щасливо заживе?...
М Чайківчанка.
Твір співзвучний із Шевченковим "Мені однаково,.."Чудово, пані Маріє, розкрили болючу тему. На жаль, вона залишиться актуальною ще надовго
