Закортіло людям лишити пам’ять про себе вічну: збудуємо вежу аж до самого неба! Обрали високу гору — та й почалася робота! Хто глину місить, хто з неї цеглини ліпить, хто у печах обпалює, хто на гору тягне. А на горі вже люди цеглини приймають та з них вежу складають. Всі працюють, усі співають, весело всім. Будувалася вежа не рік і не два. Самих цеглин для неї знадобилося тридцять п’ять мільйонів! Людям і собі довелося будинки побудувати, аби було де одпочивати, а біля будинків насаджали дерев та кущів, аби птахам було де співати. Ціле місто виросло навколо гори, на якій будували вежу. Місто Вавилон.
Коли держава Вавилону ще не гнила,
До неба вежу будувати заходила.
Людей бажання для держави - то бюджет.
Лиш Бог жебрак - постійно просить жертв.
З державних справ не все іде на силос.
Прокинувсь Бог, неначе що наснилось,
Забув Всевишній гонор, етикет -
Коли почув отой людський проект:
Люд в горах ко'пає каміння,
До купи тягне скелі на волах,
Будь-хто, хто мав яке уміння -
У спільній справі, кожен при ділах!
І чітко, гарно йшла у них робота.
Коли всі разом - то велика сила,
Не хріном цеглу лупати в суботу -
Суспільство трутнів цього б не робило.
... Хробак повзе по держаку лопати -
Ще трохи і до Бога влізе в хату!
Та вежа Всемогутнього злякала:
Ції халепи тільки не стачало!
Велів морозам - хай чимдуж лютуть -
Майстри майструють, ніби і не чують …
Наслав їм спеку — теж не заважає,
Потоп, війна — ніщо не переймає.
Вже вежа та торкається за хмари
Не примудрився Бог страшніше кари:
В скрижалях написав він Моісею -
Послав прорабом хитрого єврея.
Одразу будівництво стало -
Бо кілька років плани всі писали,
Квитанції збирали, чемні звіти,
Всі зайняті - нема кому робити.
А скільки схем і звернень малювали,
Поправки, вибирали колорити,
І, звісно, на всіх рівнях візували -
Куди вітальну дошку щоб прибити.
Узгодили. Остання крапка в лад:
Обрати де проводити парад ...
Зібрав усіх до купи Моісей
Старих, дорослих навіть і дітей,
Спочатку шикуватися учив,
Страшною карою грозив,
Як крокувати будуть не до ладу,
Затим пішли шукати місце для параду.
Півострів двічі з піснями пройшли,
Стрункими відшиковані рядами,
Під барабани, дудки і сурми –
Всі зайняті важливими ділами!
Шукали місце святкування сорок років
Допоки і останній з них не вмер ...
Десь їх нащадки ходять і тепер …
А вежа не збудована і досі.
Несподіваний, але логічний підсумок прагнення людей піднятися до неба.
Можливо писати клинописом на глиняних табличках тоді було обтяжливіше, ніж зараз на папері. Тому їхня вежа таки доросла до хмар.
