Адже вмієш підкрастись навшпиньках,
Голіруч обійнявши зненацька,
Щоби шурхіт впізнав лише стрімко
Та тебе не вкусив необачно...
Адже вмієш ходити, мов вітер,
Лиш твій смак видає, лише запах,
Що для мене - виразніше літер,
Що лише додає сили в лапах,
Що лише додає ендорфінів
Та займає бурхливість емоцій...
Я тебе покохав сильно-сильно...
Я у тебе закоханий досі...
Лиш для тебе мій оскал та ікла
Можуть визначитись, як усмішка...
Адже вмієш підкрастись навшпиньках,
Адже шурхіт лиш твій тишком-нишком...
Адже запах, статура та очі
Лиш твої карбуватиме серце.
Мій вогонь твого попелу хоче,
Що відродиться, все ж, та озветься.
Що жадає, кипить-википає
До виття, до сліпої надії...
Вовча доля нічого не знає,
Адже в неї лише свої мрії.
...
Та щоночі вві сні, ледве чутно,
Як лиш ти намагалась, навшпиньках,
Голіруч обійму невідчутно,
Поцілую, розвіявшись стрімко...
