Вітром знесло дівочі роки,
Всі перерви, шкільні уроки,
Та кохання те не згасиме,
Мабуть, з нами довічно йтиме…
Бо воно романтичне перше,
Квітом душу повнить та верше
Надзвичайні чарівні дії,
Що породжують світлі мрії…
Дуже прикро,- надії добрі
Чомусь швидко пішли за обрій,
Полетіли, мабуть, далеко
У краї, де живуть лелеки…
Тож дарма все життя чекала,-
Не одна весна розквітала,
Тепле сонце слало проміння,
Вночі – місяць сяйні видіння…
Зустрічала пору осінню,
Де кохання ходило тінню,
Путівцем юнацьким барвистим
Чи з дощем, а чи з падолистом…
Сподівалася так, що стрімко,
Раптом вмить завітає взимку,
З першим снігом чудовим білим,
Довгожданим привітом милим…
Чи то в світлий час, а чи в темний
Все чекання було даремним,
Бо шляхи розмила відпустка,-
Від тоді,- закралася пустка…
Сніговій закрив, хурделиця
Ту чуттєвість, що тільки сниться,
Ніби вкрилося чорним птахом,
Що одним складалося шляхом…
Такі Бог, мабуть, дав нам долі,
Де душевні плачевні болі,
Так чому ж вогонь не вгасає,
Що серця на дві частки крає…
Кличе ще чому,- не спокійне
Дожидання нас безнадійне
У минуле оте колишнє,
Почуття, де квітнуть, як вишні…
19.11.2019р.
ID:
855235
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 19.11.2019 22:26:20
© дата внесення змiн: 19.11.2019 22:26:20
автор: Єгорова Олена Михайлівна
Вкажіть причину вашої скарги
|
