Я надто сильно вірю у дива
І в те, що і до мене диво завітає.
Не дуже грішна, але й не свята,
Та дуже вірна, коли щиро покохаю.
А те кохання потім і вбива;
З середини, потрішки, до незмоги,
А я, ніби й дивлюсь, але й сліпа
Бо йду вперед нерозбираючи дороги.
Нафантазую, намалюю, напишу,
Щось навидумую собі й сама повірю
І незважаю, що любов мою
Вже вбили зрадами і їй могилу
риють.
І знов шукаю виправдань чомусь,
Людина ж по звірячому неможе...
І забираю ту любов свою,
Вона воскресне, Бог їй допоможе.
Свою любов поставлю на вівтар
І не торкайтеся її, хай відпочине,
Й мені без неї, мов із пліч тягар,
Хоч без любові я напів-людина.