КРИНИЦЯ
Ой у ярі, там криниця,
З вітром розмовляє,
Ще й джерельная водиця,
Швидко поспішає.
Там нам хороше було,
Серцю ясно, мило
Там тебе моя душа
На шляху зустріла
А тепер у серці сум -
Стежки замітає,
І криниці в заметіль
Ніби вже й немає.
Та мене ота криниця
Знову заманила,
Ой криниця, ой красуне,
Чарівниця мила!
Чи сховалася ти де
У ярах, долинах?
Може, ходжу та шукаю,
Не по тих стежинах?
Ой кринице, ворожила
Нам квітками м’яти,
Що все забудеться
Але, скільки ж ще чекати?
Шляхи снігом замело,
Серце розгубилось
А якби ж ота криниця,
Мені знов зустрілась!
Ходить можна поруч неї,
Та її не взнати,
Жити можна все життя.
Щастя лиш не мати.
Де криниця чарівна ,
Журчить, промовляє?
Де рідна мені душа,
На мене чекає?
А як весна знов прийде
У ліси, долини,
То знайду оту криницю,
До душі єдину.
Анфіса Букреєва-Стефко
