Давно відпахло літо чебрецями
І відцвіло волошками в житах,
Лани відкрасувались пшеницями,
І птахи заходились відлітать.
Вже осінь стеле жовті килимочки,
М’які, барвисті, з листя і трави,
А поміж ними – молоді грибочки,
І кожен проситься: «Мене, мене зірви!»
Дарує осінь золото дібровам,
Водиці – срібло й чисті кришталі,
Росу холодну – ранкам сіробровим,
А небу – «кру» прощальне журавлів.
Пора осіння – дивно-загадкова,
Багата на всілякі кольори,
То бурю збудить золоту, листкову,
То намалює чорні стовбури.
Дивлюся я на це осіннє диво
Й, здається, осягнуть не маю сил.
Таке не може сотворить людина,
То мага жовтень в поміч запросив.
19.08.2019.
Ганна Верес (Демиденко).
