Вони спішили слідом за Ревою*,
І ось, нарешті, уже село...
Стоїть убоге в зловісній темряві,
І дуже тихо навкруг було...
Хоч був ще ранок, та понад хатами,
Ще не снував нігде жоден димок,
Лиш біла кішка з чорними плямами,
Відволікла усіх від злих думок...
Пройшли по вулиці і враз спинилися,
Над попелищами димів димок...
А їм не вірилось, серця спинилися,
В горлах застряг усіх гіркий комок...
Осиротівшими, вогнем обпалені,
Дерева стомлені усі в журі...
Усе навкруг було укрите сажею,
Лиш за городами ще пасся кінь...
Рева зробив ще крок, та все ж отямився:
-Ось де наш фронт,- сказав,- бити падлюк...
Там десь хтось кашляє, чи то почулося...
Усі оглянулись, стоїть дідок...
-Добрий день, хлопці,- сказав зажурено,
-Добрий день, діду, що ви тут робите?
-Явились вчора, - відповів втомнено,
Що тут робилося, ви самі бачите...
До краю горем тим, дід переповнений,
Тамтешній житель він, лишивсь один,
Втікати люди в ліс всі намагалися,
Та це вдавалося, звісно, не всім...
Отак загін бійців там і залишився,
І партизанським став отой загін...
В тилу у ворога ворогів знищував,
До перемоги шлях торував він...
Скільки ж то сіл таких було ще спалено,
Не полічити їх ніяк усіх...
Земля зчорніла вся, а небо плакало,
А партизанам всім земний уклін...
Роки пролетіли, як чайки над морем,
Та ми не забудем роки ті ніколи,
І всіх пам"ятити до віку ми будем,-
НІЩО НЕ ЗАБУТЕ, НІХТО НЕ ЗАБУТИЙ!..
*Рева - командир партизанського загону.