Дивись, який відкрився краєвид:
Дерева над водою в жовтім листі.
Їх відображення у плесі ледь дрижить,
А трохи вліво – то шипшина у намисті.
Ти пам’ятаєш як вона цвіла?
Я теж в той вечір милувався цвітом.
Ти до куща поволі підійшла,
Квіти голубила, немов це були діти.
Не рвали ми рожевий дикий цвіт,
Лише брели по лісових стежинах,
А нас стрічав природи дивосвіт
Пташиним гомоном над зеленню дубини.
Кругом веселі молоді дубки
По схилу пагорба до озера збігали.
Мов на побачення спішили парубки,
Бо верби кавалерів також ждали!
Трава горнулась там до босих ніг,
На них спадали життєдайні роси.
Зацілувати я тебе не міг,
Бо ти пручалась і просила «досить!»
Синіє небо… так, як і тоді.
Поміж дерев я бігав за тобою…
А зараз листя жовте на воді
І наші спомини просякнуті журбою.
Минає все. По небу журавлі
Понесли молодість у далечінь незнану!
Серцю не віриться у те, що відцвіли
І тільки в спогадах купаємось в коханні.
Закони Всесвіту змінити не дано.
Що народилось, відцвіло, старіє…
А плівка пам’яті показує кіно
Яке і в осінь теплом літа гріє.
28.08.2019
Беру в роботу до твоєї наступної книжки. 
