|
Любий,
ти напевно вже звик до моїх сентиментальних листів...по-інакшому не можу. Просякнута до кісток солодкими словами, філософськими роздумами, меланхолією, писаниною про любов.
Я ділилась з тобою закоренілими почуттями, з якими, скоріше за все, і народилась, але...я не говорила з тобою про сім’ю.
Коли я дивлюсь якісь фільми або мульти, де сидить велика родина в якесь велике свято, як от у “Таємниця Коко” або “Грінч”, то одразу навертаються сльози. Та які там сльози — сльозища! Водоспади величезних солоних крапель одразу виповзають з моїх очей і розміщуються на оглядовому майданчику — щоках. Ти не раз помітиш, що таке мене дуже розчулює. І не через те, що це нагадує мою родину, ні. А через те, що я завжди мріяла таке мати у своєму житті, відчувати ту атмосферу, яку відчувають в родинному колі, де мама приносить з кухні запечену індичку, тато розвеселяє гостей, всі дружньо спілкуються, говорять про...цікаві речі, а не про ПОЛІТИКУ, — але не мала! Де грає приємна музика, дідусь цілує бабусю, тітка кричить на свого сина через те, що той облизує за столом брудні пальці, кіт бродить під столом і наївно чекає, щоб хтось підкинув йому м’ясця, а я щаслива пила свій ягідний компот і сяяла від такого тихого щастя. В такі моменти обіймай мене і запевняй, що у нас теж таке буде. Я заспокоюсь.
Мене огортає великий сум, жаль, велика самотність і пустка, коли закінчується казка, я закриваю ноутбук і повертаюсь до реальності. Немає у мене такого — і, на жаль, нічого не зробиш з цим. Людей змінити неможливо, їхнє ставлення до сімейних свят і одне до одного — теж. На мить я навіть подумала, що не хочу створювати свою сім’ю через страх ось такого краху. Лячно знову бути свідком руїни. Недавно один з моїх родичів сказав : “А яка в нас сім’я? Немає нічого, кожен сам по собі”... Віриш, мені стало страшно від цих слів, від реального факту, що я сама по собі... що я покинута. Вперше за свій вік я прокинулась від холодної води мертвих слів, в моїй голові не могли скластися докупи думки, я застигла і, наче паралізована, дивилась на стіну. Ніхто ніколи не думав про мої почуття. — Ніхто. Ніколи.
Колись я розкажу тобі все-все, розплачусь на плечі й пожаліюсь, виллю кожну короткометражку за один вечір, і, можливо, ти мене зрозумієш, або хоча б просто вислухаєш. А після того відпустити те, що було, і розпочати своє сімейне життя, де б панувала ідилія.
Ти ж допоможеш мені разом творити нашу сімейну казку?
З любов’ю,
Твоя.
ID:
842949
ТИП: Проза
СТИЛЬОВІ ЖАНРИ: Ліричний
ВИД ТВОРУ: Поема
ТЕМАТИКА: Філософська лірика
дата надходження: 24.07.2019 14:25:49
© дата внесення змiн: 15.12.2020 23:43:28
автор: дівчина з третього поверху
Вкажіть причину вашої скарги
|
