Примостився місяць на розкішній кроні —
Підпирає щічки віттячком верби,
Листячком лоскоче срібносяйні скроні.
А навколо нього — хмари, як гриби,
У шапках біленьких, що не видно ніжок —
Виросли миттєво в пору дощову,
Притулились, наче купка сироїжок,
Острах наганяють на нічну сову.
Та — давай кричати, блимати очима,
Наче ліхтарями, в темному дуплі.
Місяць зашарівся, став, немов цитрина,
Враз купчасті хмари зникнули в імлі.
На вербицю красень одягнув корону,
Хоч і не надовго — все ж позолотив,
Ощасливив кралю — сам подавсь до трону,
Почуття залишив у безмежжі див.
"На вербицю красень одягнув корону,
Хоч і не надовго — все ж позолотив,
Ощасливив кралю — сам подавсь до трону,
Почуття залишив у безмежжі див." Чудова персоніфікація.
a: 
хоча, якби могла, то поставила б 10/10 
