А як клеймили ми, о як його клеймили!
Сусід-азовець казав в очі - ти слабак!
Всьому будинку він давно уже немилий!
І серце кожен раз зстискалось від атак!
Бабки на лавці, кожен раз його корили,
Плювали в спину, доки зріже горизонт,
Що не воює він за рідну Батьківщину,
Як всі сусіди, що пішли самі на фронт!
Що не пішов у час лихий до військкомату
І не бажав іти, тоді,у добробат,
Що боягуз - ховаєтьсЯ лише за матір,
Не патріот, а може й самий ватний гад!
Так день у день, з роботи на роботу.
І скоса дивляться його товариші,
Які три роки провели в сирих окопах,
Що повернулися з пораненням душі.
Лише у вересні під час «свого» застілля,
Коли в гранчак пірне черговая медаль,
Він разом з друзями, у нарисі похмілля,
Згадають миті що таємні є, нажаль...
20.09.2018
