Мені знову наснилася казка
Про чарівні і справжні бажання,
Про багатство й небачену ласку
І про мамине розчарування.
Виростали у неньки три сини.
Всіх любила, теплом зігрівала.
Щастя й долі у Бога просила,
Колискову на сон всім співала.
Коли виросли всі, так вже сталось,
Тож любов’ю платили матусі.
Та хвороба підкралася й старість:
- Мабуть, я уже й не підведуся, -
Повідомила раптом їм мама, -
Не турбуйтесь про мене, не треба.
Тільки б добре було все із вами –
Я ж дивитися буду із неба.
Знаю, в кожного з вас є бажання
Жити так, як велить ваше серце,
Будьте завжди в людській ви пошані,
Мудрі й сильні із долею в герці.
Але хочу я знать наостанок,
Як плануєте далі ви жити,
З чим зустрінете завтра світанок.
Бач, не встигла вас і одружити.
Перший син глянув в очі матусі:
- Не турбуйся, я стану багатим,
Із царівною ще одружуся,
Жить в палаці я буду – не в хаті.
Ніби струмом ударило неньку;
Затремтіла душа, застогнала.
Сина старшого ці одкровення
Її майже зовсім доконали.
А середній побачив те лихо,
Намагався казати ніжніше:
- Я купцем стану, - вимовив тихо, -
Але це буде трохи пізніше.
Знов притухли у мами зіниці –
Не таких від дітей слів чекала
(Спалахнули у небі зірниці):
- Краще б вас для розмов не скликала…
Тут найменший… матусі взяв руки,
Нахилився й почав цілувати:
- Я полегшу тобі, мамо, муки,
Бо одна ж у людини є мати.
Відшукаю найкращі я ліки
І поставлю тебе я на ноги.
Все можливе зроблю і не тільки:
У молитві звернуся до Бога…
Ці слова, переконливі, сина –
То найкращі для матері ліки –
Повертали матусині сили…
Їх вона не забуде довіку.
Ганна Верес (Демиденко).
Зворушлива тема про відносини батьків і дітей. Шкода, що багато хто не оцінює батьківську любов. 
