Обидва рідні душею , вперті , дивакуваті , але ж такі прекрасні
Чи їм хтось заздрив? Не знаю. Чи знав хтось про їхнє шаленство один до одного ?Лише один Бог міг це знати і на це дивитися. Чи були вони пришелепкуватими? О , так! Ще й таких диваків пошукати треба. Але ж якими потрібно бути закоханими, щоб ось так підходити один одному своєю божевільністю й незвичайністю водночас… Хто вони такі? Може, хтось очікує якоїсь геніальної відповіді на це питання, але то були звичайні хлопець та дівчина. Прості до посічених кінчиків волосся і чисті душею, як новонароджене малятко. Чи кохали вони один одного? Хм…читайте далі і самі все зрозумієте.
Вона поряд з ним усміхалась , як дурне дівчисько. Ну уявіть собі, чогось йде з хлопцем і світиться на всі 32. Уявили? Хах. То називається «втюрилась». Кращого почуття не знайти , навіть найзавзятішим експертам з кохання. Її карі очі горіли яскравіше від ліхтарів вночі, а щоки горіли світлофорним червоним при першому ж поцілунку. Розлука робить страшні речі. В такі моменти і з’їсти хочеться , і залишити в живих. Бо як це так, без коханого одній залишитися!
А він просто тішився. Тішився, що це пухнасте й ніжне створіння ходить біля нього, пестить своїми сухими долонями його руку й не відходить. Він мріяв ці 2 тижні відчути запах її молочного тіла, підняти на руки і злетіти разом з нею кудись на Марс , де їх не потурбує ніхто і ніколи. І ось вона поруч, просто усміхається , просто радіє, просто слухає його, просто, просто, просто…
Коли вона в одному місті , а він в іншому ці смс повідомлення ледь рятують їх від того, аби не кожного дня стояти на касі і купувати квитки «Київ-Вінниця» або « Вінниця-Київ». Байдуже , що квитків може й не бути, байдуже, що залишились лише найдорожчі місця. У них одна думка « хочу побачити».
Щовечора, приходячи з пар вона заходить до них в переписку і чекає найжаданішого повідомлення. Його голос і черговий розділ « Маленького принца». Він знав, що так вона заспокоїться , не так буде сумувати , не так буде серце її боліти. Йому так хочеться інколи прокинутися о 3 ранку і опинитися біля її ліжка, взяти з собою кудись на острів і просто не виходити з її обіймів ніколи.
Вона пише йому колискові. Пише саме для нього. Ніхто йому такого не робив і навряд чи зробить . В тих словах море незвіданої ніжності…про яку ніхто й не дізнається. Вона присилає голосове повідомлення, солодше за усі цукерки світу . А він слухає цей голос - і зривається! Вона просто божевільна! Як після такого можна сидіти на місці? Біжить до вокзалу , купує останній білет і швидко забігає у вагон. Серце скажено б’ється , бо хоче цілувати її, хоче стискати її вогняне волосся і відчути ці малинові губи, що належать лише йому. Цілувати її руки, такі ніжні руки, якими вона найміцніше охоплює його шию, промовляє « мій » …
Ця історія може продовжуватися довго , адже їхніх божевільних думок та вчинків не злічити.
Ось так вони живуть і ось так вони виживають. Обидва рідні душею , вперті , дивакуваті , але ж такі прекрасні!
