Луцьк пішов до сну, вулиці пусті,
В небі блискавиці, як мечі.
Тільки де-не-де ще із хмар густих
Падають непрошені дощі.
Я іду один, ти ж колись була,
Двом нам було весело тоді,
Пахла медом ніч, липа зацвіла ,
Зараз лише краплі по воді.
Барабанить дощ по бруківках площ,
Це розлуки сльози на лиці.
Як же ллється дощ,
Як же ллється дощ,
Я бреду із квітами в руці.
Зараз, як колись, я іду у ніч
Липа наша рясно зацвіла.
Місто у дощі, десь гукає сич,
А кохання спалює дотла.
Вийди і зустрінь, як було колись,
Ми підемо гріючи вуста.
Зорі миготять, Місяць загорівсь,
Та чомусь душа мовчить пуста.
Барабанить дощ по бруківках площ,
Це розлуки сльози на лиці.
Як же ллється дощ,
Як же ллється дощ,
Я бреду із квітами в руці.
Відізвись, любов,
Але тишина…
При дощі співає лише брук,
Я кричу у ніч,
На дворі весна,
Лише чую свого серця стук.
