Дорога в*ється стрічкою межи дерев,
А згодом - поле без кінця і краю.
До любих серцю повертаюся джерел,
Радію в синім небі сонцеграю.
Виблискує ставка дзеркально-чиста гладь,
Стоїть стіною очерет з волоттям,
Немов очам, дарунок цей, природи клад.
Милуюся пташиним я польотом.
А далі - у садках купається село
Малий Фонтан - і серце завмирає.
Від вітру розкішшю бринить-бринить зело.
Який же ти чарівний, рідний краю!
Летять, летять крилаті спогади життя,
Щемливо-ніжні і дитинно-світлі.
Частішає, мов маятник, сердцебиття,
І вишень гладжу я крислате віття.
Бо кожна квітка знову пишно розцвіла,
І перше тут зустрілося кохання,
Яке промчало, ніби спритнонога лань,
І залишило чистоту серпанку.
А біля школи голосиста дітвора
Нагадує і клас, й уроки знову.
Яка ж чудова трепітна шкільна пора,
Коли вчительське нам лунало слово!
Я дякую батькам своїм і вчителям
І за життя, за щастя і науку.
Любов і віру сіяли вони на лан,
Ці теплі душі й працьовиті руки.
Дорога в*ється стрічкою межи дерев,
А згодом - поле без кінця і краю.
До любих серцю повертаюся джерел,
Радію в синім небі сонцеграю.
але повернулася і насолодилася 
