Як так сталось скажіть мені, люди?
Що себе ми змінили у щент,
Скільки фальші, обману і бруду,
наші душі мов сірий цемент!
Поясніть мені, люди чи хто ми?
Чом серця наші в'януть в пітьмі.
Де душі наші крила зламались,
доброта загубилась в ганьбі.
Хтось хлібину у Бога благає,
хтось витрачує гроші чужі.
Один одному гріхи рахує,
й не розуміє, що лиш гість Землі!
Я благаю людей, схаменіться!
Не продайте своєї душі.
Бо когось обдурити можливо,
тільки Бога обманути - ні!
Як же тішаться коли бідує,
сусід, знайомий і фальшивий друг.
Ніхто ж не знає, що кого чатує,
який собі заслужить в долі плуг.
Я прошу, Вас, людей пожалійте,
малу сирітку, хворе немовля.
Стару людину, що бідує,
і при дорозі викинуте кошеня.
Ніхто не знає, що там завтра буде,
які сходинки доля вибере для нас!
Якщо в Тобі, добро живе й існує,
якість людей перевіряє тільки час.
