Тут, на цій сцені Будинку офіцерів
співав під час служби, не забути днів...
Звало таємниць передчутя крізь сфери –
майбуття дороги, трепетне в мені.
День п'янив світанком – Вічність відгукнулась,
зорі говорили: "Щирістю стели."
На руці сніжинки блиску, мов минулість –
юності надії, промінець пролив...
Зміна караулу, за плечем калашник,
пролісок де й взявся, цей пестун весни –
на південнім схилі, ніжний і відважний,
душі доторкнулись, ніц тобі ціни...
Хата шле привіт свій птахом іздалека,
рідні крізь турботи – думи шлють мені...
І в очах у Мами смутку поволока...
Річка, поле, маки – бачу, мов у сні...
А було це в середині шістдесятих.
Служили тоді три роки.
25 лютого 2019р.
Мы там что подснежники
Здесь, на этой сцене Дома офицеров
пел во время службы, не забыть тех дней...
Воздух тайн предчувствий предрекал сквозь сферы
будущность дороги, что всего важней.
День пьянил восходом – Вечность отзывалась,
звёзды говорили: "Мы с тобой, дружок."
На ладонях марта блеск снежинки талой
юные надежды, луч в душе разжёг...
Смена караула, за плечом калашник,
взгляд привлёк подснежник, баловень весны –
здесь, на южном склоне, нежный и отважный,
души прикоснулись, нет тебе цены...
Где-то дом крылами машет издалёка,
сквозь родных заботы – думы обо мне
и в глазах у Мамы грусти поволока...
Речка, поле, маки – вижу вас во сне...
А было это в середине шестидесятых.
Служили тогда три года.
25 февраля 2019г.
Гарні вірші, Славо! 5! 
