Чужа земля так кликала уранці,
Сміялась, гарно промовляла,
І я повірив цій чудовій байці
Вона мені насправді не збрехала …
Робота не маленька, та на совість,
Стабільно все, не в тренді випадковість,
Єдине, що мені ти не сказала,
Зробилось цього раптом дуже мало...
Моя земля, сади, тепло вузеньких вулиць,
Кому я це усе маю віддати?
Все, що було, і що тут не відбулось,
Кому вдалось це в мене відібрати?
Чи може я це все забрав у себе сам?
Коли змовчав, коли махнув рукою?!
Я мушу бути тут, не можу бути там?
Моя земля, нас розлучили із тобою …
Отак собі це все я уявив,
Подумав, що, мабуть, я так не зможу.
Я не змовчу, хоч зуби вже зціпив,
І може статись так: не переможу …
Та в мене є такий великий скарб,
Що гідністю між диваків ще зветься,
Не стану чийсь, не зроблюся я раб,
Хребет мій для таких речей не гнеться …
Підтримую! 
