Я зупиню тебе і слухатиму тишу,
яка зависне поміж нами.
Не шурхотітимуть ні спогади, ні миші.
І вірш замре десь поміж сторінками.
Я зможу. Не таке іще могла.
Хай з дуру. Хай дурницю. То й нічого.
Хай час зупиниться, очиститься шкала
і ми з тобою перестанем дратувати Бога.
Я відчуватиму, що холод, що кінець
нам із тобою. А по нім нічого.
Свої жнива провадить вічний жнець.
Іще одне стебло йому під ноги.
Я зупиню наш недоладний бій,
позбавлений хоч би якого змісту.
Лиш починати більш не смій,
як зберегти не маєш хисту.