О так, і знову вірші
З часом вони стають менш гірші.
О так, і знову пишу
І ручку наврядчи я лишу.
Я живу сподіваючись на краще,
Я вірю, в те що вже не буде важче
О так, я невиправний оптиміст
Хоча у глибині, живе і песиміст
Я пережила, напевно, найгірший сценарій подій.
І вже не боюсь залишиться одній.
Я не чекаю, когось тепер,
Бо я і сама трішки колекціонер.
Я так люблю, цитувати Фрейда
І люблю як скрипить по дошці крейда
Я люблю вірші до неба складати,
І своє серце ними повивати
Я так хочу, змінитися на краще.
Знайти, щось для серця підходяще.
Я вже не хочу, плакати і сумувати
І поки-що не готова я кохати
Я відчула, як неймовірно бути живій
Казати реалістам: Мрій! І твій світ змінить русло подій!
Я люблю, на нічному небі зірки рахувати.
Я можу до нестями покохати.
Але зараз, так добре бути самій
І не переживати про порядок дій
Я забула, кожне слово і ті очі, які з розуму зводити
Я забула розмови з довжиною в ночі,
і навіть ті руки які до сказу доводили
Я щаслива, і так хочеться це на весь світ прокричати.
А декому тихенько у вушко сказати.
Ні, я готова далі йти.
І якщо треба послати все під три чорти
То ж, ну ж бо, далі тільки краще
І сум залишмо напризволяще
Він на моєму шляху більш мені не пригодиться
А от, трішечки любові особ'язково згодиться.
