Знову іншими я подивився очима
На країну, яка, мов ягнятко мале,
Іще кволе іде, хоч в очах незгасимо,
Горить правди вогонь - заважає «але…»
І слова, наче пісня, зупину не знають,
І кипить десь в душі неприборканий гнів,
Тільки сотні «але…» мої губи стискають
Терпким смаком хурми недозрілих плодів.
Павутиння плете хтось невидимий тонко
І з холодних «але…» знову вистроїв мур,
Та розпарену честь стрімголов в ополонку
Знов кидає під шелест зелених купюр.
Знов колюче «але…» перед правдою стало
І назад не пройти, бо тили на замках.
Жалюгідне «але…», мов холодним металом,
Закувало усіх по ногах і руках.
Серед тих, хто вподобав свої плазування,
Йде під гаслом своїм в безсловесній борні
Знову думаю, як крізь брехню і цькування,
Побороти «але…» - ненависне мені…
