Мама, Ковальова Меланія Іванівна, народилася в 1911 році в селі Фелорівка неподалік Куплівахи в сімёї Івана та Марії Ковальових, сільських господарів. Мала двох старших сестер Веклу і Нюру. Веклу вона всежиття називала "няня".Тато рано помер. Грамоті вчилася 2-3 роки, мабуть була "відмінницею". Памёятаю, коли почалися переоцінки ролі КПРС і її вождя, мама з почуттям гідності пригадала шкільний вірш:
Леніна ми збережем
З ним народилися
З ним і помрем
"Няня" влаштувалася на роботу у Харкові і молодшу доченьку Мілю потягнула за собою, вчитися на штукатура. Я не знаю, де зустрілися Никофор і Мля, мабуть-таки в Харкові, чи було у них весілля, де вони жили, побравшись. Ніяких фотографій в тодішньому їх житті не існувало. Батько знайшов постійну роботу в колгоспній кузні на Куплівасі, а мама куховарила в яслях. Про тодішні події в її житті вона розповідала наймолодшому сину Миколі, який заміняв їй дочку, бо не народила, хоч дуже хотіла (одні хлопці завёязувались). А змушена була до розповіді тією обставиною, що рішуче забороняла Миколі-парубку женихатись до дівчини, яку він тоді уподобав, бо мати тієї дівчини була суперницею нашої мами в боротьбі за руку і серце Никифора, нашого батька, а пізніше звела великий наклеп на ясельну куховарку, нашу маму, ніби-то вона набила дитину-сироту, за що її арештували і забрали до "допру" (нині - КПЗ) в Харків. Мені, Шурку, був тоді один рік, а Віктором була вагітна. Через ту вагітність у "допрі" їй дали полегшення - помістили в тюремний лазарет доглядати хворих. Доки суд розглянув справу мунуло пів року. Одного вечора - з її слів - викликали до тюремного начальства і повідомили, що її звільняють і вона, не чекаючи ранку, пішки (45км) прийшла з Харкова на Куліваху, де я, малюк пів року не мав материнського догляду.
