Я містом розкидав маленькі подарунки
Що з того, що проспав
Легкі твої цілунки …
Легкі твої слова, важкі мої турботи,
Собі я пригадав
І все поклав на ноти …
І розганяюсь я
Проскочити б крізь хмари.
Такого крутія
Не візьмуть ваші чари …
Не думалось мені,
Що місячна пригода
Змінила все у мить,
Назад немає ходу …
Такі прості слова,
Така звичайна справа,
А музика чужа,
В душі якась заграва …
Про тебе гомонять
Дві вулиці навколо,
І ліхтарі, що сплять,
Здобули раптом мову …
І ковзає взуття -
Зимові перегони,
І знову відчуття,
Що люди – Робінзони …
Їм б вибратись у світ,
Покинути крижину,
Самі біля воріт
Поставили пружину.
Як тільки підійдуть,
Одразу повертають,
Не знають, що знайдуть,
Самі себе лякають …
І на уяву та пружина більше схожа,
І десь сидить, кричить не справжня зла сторожа.
Втомились геть уже зимові Робінзони,
Несуть з кутка в куток страхи і забобони …
Їм би ворота ті узяти й завалити,
А вони думають, як їх би прикрасити …
А як їх хтось пройшов, кричать: диви, примара,
Той хтось собі пішов. Пробігла небом хмара …
