« Рукописи не горять»
Воланд
Часу не гаю на дебати,
аби укоськати рідню.
Літературні ати-бати
ведуть ефірні окупанти.
А я дратую кацапню.
Оказій море. Та не знаю,
на що воно мені здалось?
Ачей пора уже до раю,
де і не ангели прощають,
що номінований за щось.
Усе, що маю за душею,
заповідаю піснярам.
Хоча за пам'яті моєї
усі оплачені орфеї
уже озвучують байрам.
Немає лементу навколо
самоневиданих томів.
Зате цінують нині соло
усіх допущених у коло
самореклами холуїв.
І тиражують фоліанти,
мішками книги видають...
І що? Яка у цьому суть?
За що ображені таланти
«міжусобойчики» ведуть?
Усю суху макулатуру
і рукопис газетяра
чекають печі на ура.
А самовидана халтура
і нео-нелітература
димить і тліє, бо – сира.
Каміни – наші опоненти,
оцінка праці і надій.
Палають оди і сонети
у «далі моря голубій».
А що удієш, як поети
ще вірять місії своїй?
Усю суху макулатуру
і рукопис газетяра
чекають печі на ура.
А самовидана халтура
і нео-нелітература
димить і тліє, бо – сира. Саме так, така література живе довше. Важливої теми торкнулись.
димить і тліє, бо – сира. 
