Все життя, наче замкнене коло
В королівстві кривих дзеркал.
Всі до тебе сміються навколо,
Глянеш в дзеркало – хижий оскал.
Кожен ладен життя віддати,
Щоб вгодити тільки тобі.
Та прийдеться довго чекати,
Як до когось звернешся в мольбі.
В телевізорах та інтернетах
Обіцяють блаженство для нас.
Ми з’їдаєм – свідомість в тенетах,
Чекаєм на власний парнас.
Чекаємо, мрієм, говорим,
Надіємось – прийде той час,
І тішимось, тішимось горем,
І хочем, жаліли щоб нас.
Так легко: сидіти й чекати,
Вмиватися власним плачем,
Обабіч життя проживати
У колі таких же нікчем.
І поки не схочем змінити
Себе, і не ступимо крок,
За нас будуть обрані жити,
Що можуть дістати зірок.