Ще здалеку її побачив,
Вона чекає, спершись до стіни.
Холодний дим потрапив в очі,
Сірник погаслий вилетів з руки.
Червоний від помади фільтр
Ледь-ледь торкнувся її ніжних уст.
Волоссям тихо грає вітер,
Лиш чути під ногами снігу хруст.
Ти підійшов, обняв так міцно
І подивився прямо в очі їй,
А слів несказаних намисто
Немов застигло в усмішці німій.
Хотів покликати гуляти,
І крутяться в думках слова нові.
Але для чого щось казати?
Вже відповідь лунає в голові.
Не вперше чуєш ти цю фразу...
Вона лиш тихо скаже, як завжди:
"Ти вибач, може іншим разом?"
Той "інший раз" чекатимеш віки...
І тільки мило усміхнеться,
А ти не віриш вже її словам.
Чи може то вона боїться
Відкрити душу всім чоловікам?
І ти, нічого не сказавши,
І навіть не оглянувшись назад,
Підеш, востаннє затягнувши,
У пляшці ти шукатимеш розрад.
І якось, в п'яному угарі
Ти зрозумієш, все було дарма,
Коли поглянув в очі карі,
А в їх безодні тільки лиш пітьма.
Не можна змусити кохати,
Як добре, що ти сам це зрозумів.
Себе в мистецтво зміг віддати
І лиш за це ти стільки заплатив.
29.11.18
