Ми з тобою писали разом картину,
Щоб було в ній і море, і втішена сонцем блакить,
Ми з тобою найбільша з відомих болючих причина,
Що ця музика далі із клавіш у ду́ші звучить …
Ти блукала між стін старовинного замку,
Ти ходила майбутнім, що з нас ще не бачив ніхто,
Ти складала очима своїми чи пісню, чи казку,
Десь у парку забувши на лавці осінній пальто …
Ми з тобою літали у небі, взявшись за руки,
І політ цей пронизував вітром ображені хмари,
Проганяв відчуття недовіри чи навіть розлуки,
Ти не знала, що тут оживуть твої мрії і чари …
Ми з тобою - два слова і наче душа всередині.
Наше рук переплетення не розірвати нікому.
Так багато всього там внизу у кожній маленькій людині,
Летимо до зірок, проганяючи страх, забуваючи втому …
Ти з’являлась і знову щезала надовго,
Хтось постукав у двері. Мабу́ть, подорожній.
І поява і втеча твоя не образить нікого,
Ти була. Ти пішла. Парк порожній …
Ми з тобою немов диваки між зірками,
Всі тримають, гортають бухгалтерські книги,
Наша повість сплелась, затремтіла думками,
Нам чомусь захотілося сонця, не криги …
Все заради руки, що простягнута вже сотні років,
Залишилось її тільки міцно стиснути своїми руками,
Нам бува недостатньо одного – єдиного кроку.
Оживає душа, обійнята простими словами …
Прекрасні,чарівні слова про справже кохання! 
