|
Ми так хочемо добре жити,
і водночас когось судити.
Ми так хочемо бути в повазі,
та самі грубіянимо людям.
Ми говоримо просто дурниці,
те ,що іншим дається легко.
Кажучи,їм йде мана з неба,
а самі дичавіємо в світі.
Нам так хочеться мати гроші,
і щоб форми були добренькі,
а самі сидимо на диванах,
лиш будуючи фортеці мрії...
На погано весь час,сумні будні,
теплий чай, одіяло ,камін...
А для когось і сну немає,
зустрічають світанок в окопах ,
чують лиш канонади "Градів",
що безжально весь час поливають.
Для них сонце,і місяці,і зорі -
щось прекрасне й таке неповторне...
А для нас ,то є просто природа,
що буденна,проста,і повторна...
Так не любимо,коли якісь люди,
зневажають,плюють нам у душу,
і говорять слова необачно..
А їм гірше доводиться жити...
Є наказ, його треба зробити,
хоч помри ,хоч зарийся у землю,
та із бою з результатом вернись ...
Тож,давай,ти і я,не жалійся..
Подивись навкруги,озирнися...
І нарешті таки пробудися ...
Там війна,не АТО, а війна!!!
Смерті слід видно всюди ,
і чути крики душ,
що терплять і терплять...
Не жалійсь,а терпи,як солдати,
що у пекло вирішили йти...
Ти живи,і на них подивися.
І зроби в голові своїй лад.
Пробуди власний розум .
Збудися!
Досить спати,бо навколо війна!!!
ID:
810243
Рубрика: Поезія, Лірика кохання
дата надходження: 16.10.2018 20:17:00
© дата внесення змiн: 16.10.2018 20:17:00
автор: Лілія Левицька
Вкажіть причину вашої скарги
|
Дуже гарно виклали свою думку! То війна на жаль їй кінця ще нема...В чорній хустці матуся, ледве йде мов німа...Втрата сина...Скроні давно в сивині...Скажіть в чому сини всі винні? Полетіли ,десь зникли в небі синім... 
