Я часто згадую ті роки,
коли дитиною була,
і свої перші, й дальші кроки,-
мене матуся в світ вела...
Матуся очі відкривала
на все,що діялось навкруг...
І все життя я пам"ятала,-
мама найкращий в світі друг...
Мені завжди було цікаво
слухать матусині слова,
я під їх звуки засинала,
і мені снилися дива...
Мама про все розповідала,
і про жар-птицю й солов"їв
і я дива всі відчувала,
чекала див від своїх снів...
Чари ті діяли й на брата,
мама обох нас берегла...
Не вистачало все ж нам тата,
його забрала в нас війна...
А потім й школа долучила
нас і до знань, і до добра,
хоч і важкими були днини,
нам додавалося тепла...
Часом були голодні й босі,
пахли снопи,п"янив узвар...
Та не забулося все йдосі
і серед нинішніх всіх чвар...
Ой,як далеко вже ті роки,
коли дитиною була...
Важкими стали мої кроки,
і я давно живу одна...
Є в мене діти і онуки,
та в них давно своє життя...
Я не цураюся науки,
нове шукаю до пуття...
Тепер можливості чудові,
книги, смартфони, інтернет,
принципи нові наукові,
і новизни повен комплект...
Хочеться жить, світ пізнавати,
долати прикрощі буття,..
чого навчила колись мати,
веде і нині в майбуття...
Дуже гарний і актуальний вірш!Прекрасні слова шани і подяки до рідної матусі! 
